Лариса Дубас

Ніколи не було мені так вільно,
А разом з тим, так боляче невпинно…
А разом — ніби зрубано під корінь,
Що зостається лиш пірнуть під зорі…
Не втриматися на землі кружляння —
Того все кличе просторів ширяння,
Того до полюсів найбільших зносить,
Бо серце вільне правдоньки все просить.
Ніколи не було мені так ясно!
Того й змарніла…але вірші красні.