Марії Василівні Гвоздецькій

Дими летять у перспективну синь
З земних черев неволі й бідування.
Летять по небу мріям навздогін,
У мерзлих хмарах, вітру коливаннях.

Дими летять у банях осяйних
Світила-сонця й місяця свічада.
Відкрився степ неораний для тих,
Хто воскреса із попелу і чаду.

Дими летять й коли довкола сплять
Усі усюди… й жоден не озветься
На фіміам Джорданового серця.
Дими летять… Дивись —
Дими летять!