Лариса Дубас

Якби ти знав, де зараз путь моя…
Замерзла, хвора бідкаюсь по світу.
Здається примхою любов твоя здаля,
Коли поблизу — жодного привіту.

Що знаєш ти, улюбленцю богів,
Про боротьбу за сенс, за існування…
Хоч ладна посміхатися, поготів
Забути всі свої поневіряння.

Облиш, юначе, вибрики дурні.
Мене вже тут нема…вже небагато…
Зігріюсь тілом — тільки у юрмі.
За випадкового загину брата.