Лариса Дубас

Птах щастя догори піднявсь.
Що там угорі, мій орлане?
Лиш пух пір’їн-хмарок зоставсь
Й слід на душі, яку таранив.

Яку крильми штовхав та ніс
Немов на бойові висоти.
У серце дзьобнув — чистих сліз
Зачервоніли бубки глоду.

Думки лихії відганяв,
Зривав на голову дощиська.
І всю мене в мені відняв —
Ударив здалека і зблизька.

Де ти, ікаре вправний мій?
Де я? — хоч запили відльотом…
Я вже не пхаюсь на пробій,
Не скиглю, не корю зісподу.

У шкаралупі сподівань
Твоїм яєчком ся тріскаю.
Іще не чую коливань
Від крил, яких іще не маю.