Лариса Дубас

Вчащаю до Михайлівського парку.
Йдеш поряд, мовчазний ідальго мій.
Лікуюсь снігом, потай їм на згадку
Про чисті надра вистелених мрій.

Я знаю, ти приховуєш бажання,
Тебе печуть вуста мої бліді,
Ти знову, не дійшовши до зізнання,
Звернув на зледенілі сході ті…

Не допоможе й на горі альтанка,
Притрушуючи ніжним снігом нас.
Смокчу рядок проникливої танки
Та мерзну до нестями і цей раз…

Минаємо людей, собак, дерева…
Знов Володимир із хрестом нагнав…
Люблю твоє гнучке мовчання лева
Перед слабким, довірливим ягням…