Лариса Дубас

Першим людям Адаму та Єві

Скрипонька скрипоче: «Ле хаїм…»[1]
Пейси розів’ю і розіллю
Тугу за прапращуром моїм,
Сум по каменярнях застелю.

Хай кирпатий ніс і тори стос
Не читала — жодного рядка,
Ти Рахіллю в талії від ос,
Ти в плечах Ребеккою струнка.

Борошно і глину, прах і сіль
Брали руки й пестили вуста,
З Євиних завітних породіль
Рід людей іще не перестав.

Най вже доля інша і земля,
Нарід інший береже твій дім,
У танку барвистого життя
Першим починає «Ле хаїм»…

Скрипонька скрипоче до левад,
Пейси поховалися у бриль.
Я плечем Ребекки повела —
Затягнула талію Рахіль…

[1] Во ім’я життя.