Колись
Небо було вище,
Легше дихати було…
Ми тоді кохали, та навіщось
Розлучились —
І усе пройшло.
Колись
Ти і я раділи
І гойдала нас небесна вись.
Десь ти там,
Угору подивись,
Бо я не хочу,
щоб «колись»…

Чуєш, весна
Ось-ось настане,
І я шукатиму тебе.
Вірю, між нами
Сніг розтане,
Спогад мій кохання наше
Вмить дожене,
вмить дожене.

Колись
Я ходив окрилений,
В долонях цілий світ тримав.
Ти була красива і усміхнена…
Тепер — кругом
Одна зима.
Ми уже
Не ті і огрубіли,
Але в серці біль засів ножем.
Вже не снишся.
Чи забула вже?
Та я не хочу,
щоб «уже»…

Знаю, весна
Ось-ось настане,
Та я її не чекатиму.
Їду! І якось
Квитка дістану —
Буде він щасливим,
Бо тебе я знайду!

КОДА:
Мій спогад, як поїзд,
Що будь-яку відстань долає.
Він час невблаганний спинив
І сягнув до мети.
А ось і вокзал…
Мені кажуть: хіба це буває?
Та ось і перон…
А на тому пероні
Закохана ТИ…

Знаю, весна
Ось-ось настане,
Та я її не чекатиму.
Їду! І якось
Квитка дістану —
Буде він щасливим,
Бо тебе я знайду!