Лариса Дубас

Якщо не літати —
Атрофуються крила.
Якщо не кохати —
Скам’янієш колись назавжди.
Нікому добра не бажати —
Перетворишся згодом на брилу
Зневаги, іронії та прокльонів страшних.

Хай підкине тебе
Хвиля плину —
Океану буття.
Та ніхто не підніме
На кпини
Голос твого чуття,
Голос твого
Палкого
Чуття!

Не звик коли думати —
Ти їси і все мало,
Бо ж думкою рухати
Можна гори далекі й близькі.
Немає у тебе чуттів —
То і розуму якось не стало:
Голова в тарілках отупіла слизьких.

Ти брешеш собі —
Тож обманюєш інших:
Нема у багні
Мудрагельськім стежок не кривих.
Якщо ти насправді людина,
А не первісна мавпа колишня,
Ти — Бог, Океан у тобі не затих.