Пливе човник, повертає
Він із мандрів неблизьких.
А на нім четвірко знаних
Моряків небоязких.

Нащулені вушка мають,
Дуже довгі в них хвости.
Лише кицьки їх лякають,
Лише кицьки та коти.

Біднесенька кицька поранила лапку,
Не може ходити, бо боляче їй.

Щоб швидше одужала кицина лапка,
Потрібні повітряні кульки — мерщій!

Ураз позбирався народ на дорозі,
Збив бучу, дивується з кицьки, гуде.

А кицька почасти кульга по дорозі,
Почасти по небу як хмарка пливе.

Колись я йшов додому
Доріжкою, дивлюсь —
Три кішечки-сіроми
Сидять собі чомусь

До мене всі спиною.
Я крикнув їм: — Ходім
Доріжкою зі мною!
Неподалік мій дім.

Тож поспішаймо, — кажу, —
Я почастую вас:
Картопельки насмажу,
Дам сала і ковбас.

— Е-е ні! Тут лишимося! —
Відповіли… Мабуть,
Сидять вони і досі —
Нікуди не ідуть.

Був собі дідок один,
На зріст невеличкий.
Голосно сміявся він —
Мав таку вже звичку:

«Ха-ха-ха
Та хи-хи-хи!
Хахоньки
Та смішки.
Пху-пху-пху
Та пхи-пхи-пхи! —
Аж трусяться
Жижки!»

Якось стрівши павука,
Дід перелякався,
Та схопивсь за живота
Й гучно розсміявся:

«Хи-хи-хи
Та ха-ха-ха!
Регіт-реготунчик!
Ких-ких-ких
Та ках-ках-ках!
Дурносміх-
пустунчик!»

Бабка трапилась йому,
Ох дід розлютився!
Та зі сміху на траву
Гепнувсь-покотився:

«Га-га-га
Та ге-ге-ге!
Ой, не можу!
Óле!
Бах-бах-бах
Та геп-геп-геп!
Ет!
Моя ти доле!»